И сново просыпаюсь рано по утру
Еще темно ;везде закрыты шторы
Я одеваю шелковый халат
Сажусь к столу писать письмо шестое..
Шестое...А прошло лишь восемь дней
И каждый день идет за шесть в подсчете
Тебя уж нету "48 "дней.
Не знаю как начать письмо простое
Бумага!
Ручка!
И дрожит рука......
"Твоя командировка слишком затянулась
При каждом стуке я бегу к дверям
Хватаю резко трубку телефона
Ну что могу еще я написать!?....
Любимый;Милый; я уже ревную
И по щеке бежит соленая слеза
И не найдется слов во всей вселенной
Сказать насколько сильно я люблю тебя!!!
Люблю за что??
А просто вопреки
Всему тому что на пути встает преградой
Разлуке ;горю ; злобным языкам
Которые нас разлучить хотят парою
А сердце не измерить глубину
И горе на людских весах не взвесить
Слезами ставлю точки после фраз.
Люблю.
Тоскую.
И кричу сейчас
Я верю в то ; что ты мне Богом дан
И знаю ; что мы были просто половинки
Попробуй сердце разруби на пополам!?
И я кричу к тебе вторая половинка
Я знаю как то утром; на заре
Входная дверь откроется со скрипом
И как всегда ты скажешь мне
Букет цветов к ногам моим бросая
-"Я все отдам за то ; чтоб на земле
Была бы ты со мной; моя родная".
Юля Гончеренко,
Россия. Санкт-Петербург
16 И мы познали любовь, которую имеет к нам Бог, и уверовали в нее. Бог есть любовь, и пребывающий в любви пребывает в Боге, и Бог в нем.
(1Иоан.4:16) e-mail автора:jyiieta@mail.ru сайт автора:Мой мир
Прочитано 12227 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 4,33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
